Інтеграційні курси: від шоку до задоволення | Частина 9

Розповісти про себе, про свою родину, розпитати про це свого співрозмовника, підписати поштовий конверт, зробити покупку в магазині, аптеці чи замовлення у кав’ярні – все це зараз для мене вже не проблема. Хоча, зізнаюся відверто, після перших кількох занять на інтеграційних курсах я не дуже вірила в їхню ефективність.

Це курси для іноземців, які тривалий час проживають у Німеччині, а також для громадян цієї країни, які не володіють в достатній мірі німецькою. Вони складаються з двох частин: мовного курсу та орієнтаційного курсу (знайомство з історією Німеччини, її правовою системою, культурою тощо). Впевнена, що більшість біженців з України, які читатимуть цей текст, чули про такі курси або вже їх відвідують. Адже інтеграційні курси для біженців та мігрантів, які претендують на отримання соціальної допомоги – обов’язкові. І, до речі, для тих, хто отримує соціальну допомогу такі курси – безкоштовні. За мене, наприклад, їх оплачує Jobcenter. А це, на хвилинку, більш як 1500 євро.

Загальна тривалість повного інтеграційного курсу – 700 навчальних годин, де одна навчальна година – це 45 хвилин. 600 навчальних годин виділяється на мовні заняття і 100 – на орієнтаційний курс. А от скільки часу загалом ви відвідуватимете такі курси вже залежить від графіку, запропонованого мовною школою, яка проводить курси.

Я у місті Борна, що неподалік Лейпцига, відвідую школу DAA – Deutsche Angestellten-Akademie GmbH. У нас заняття проходять тричі на тиждень – у вівторок і середу з 8:30 до 13:00 з двома перервами та у п’ятницю – з 8:30 до 11:45 з однією перервою. А от мої знайомі займаються в іншій школі. Там заняття відбуваються щодня по буднях, але вони коротші за тривалістю. Наш графік для мене зручніший, адже я маю два вільних дні на тиждень, коли можу вирішувати особисті питання – відвідування лікаря, соціальних служб чи інших установ, з якими українські біженці мають регулярно бути на зв’язку. І, враховуючи те, що в тиждень я навчаюся 14 годин, мої курси триватимуть близько одного року.

А тепер про особисті враження. Спершу я думала, що буде складно. Як із точки зору самого навчання, так і в плані навантаження та організації побуту. У мене двоє школяриків. Після повернення зі школи вони мають пообідати і підключитися до онлайн-уроків в українській школі. Зазвичай, я їм з цим допомагаю. Але умови змінилися. І як виявилося, я дуже недооцінювала самостійність своїх дітей. З усім вони прекрасно справляються! Поки я на курсах, спокійно розігрівають собі обід чи роблять свої улюблені бутерброди, а потім під’єднуються до українських уроків.

Щодо самих курсів, за місяць моя думка теж кардинально змінилася. На першому занятті я була шокована, адже наша викладачка – німкеня і спілкується з нами лише німецькою мовою. Так, вона трохи знає англійську і окремі слова російською, але використовує їх вкрай рідко. Спочатку мені здалося, що вчити мову незрозумілою тобі мовою – неймовірно важко і нелогічно. Але я була неправа.

Саме те, що вчителька спілкується з нами німецькою, спонукає нас вивчати щоразу більше нових слів. Чую невідоме мені слово, яке часто повторюється – шукаю його значення в онлайн-словнику і записую в робочий зошит.

Допомагає також те, що у нашій групі – всі українці. Якщо хтось знає невідоме для інших слово, то пояснює його значення. Те саме стосується правил граматики: якщо хтось їх вже знає – коротко роз’яснює іншим. Допомагаємо одне одному і підтримуємо. На уроках – багато повторень, багато роботи в парах.  Приблизно раз на тиждень вчителька влаштовує тестування. І це працює!

Це краще працює в групі, ніж поодинці Bildrechte: imago images / Westend61

А ще працює мотивація і самодисципліна. Для себе я вирішила: якщо у мене вже є нагода безкоштовно вивчити ще одну мову, то я не маю права її втратити. І якщо я вже відвідую курси і витрачаю на це свій час, то маю витрачати його із користю для себе. Саме тому я обов’язково виконую всі домашні завдання. А ще додатково опрацьовую інформацію. Шукаю цікаві лекції українською на YouTube, виписую правила з граматики і нові слова в зошит. І так само роблять багато моїх «однокурсників». На заняттях одразу видно, хто має конкретну ціль вивчити мову, а хто відвідує курси, бо їх зобов’язали.

До речі, наприкінці курсу ми всі маємо володіти німецькою на рівні B1. Після успішної здачі тесту учасники курсу отримають сертифікат «Lebens in Deutschland» («Життя в Німеччині»), наявність якого є обов’язковою для продовження дозволу на проживання в Німеччині, а також є перевагою для отримання високооплачуваної роботи.

Якщо ж тест не здаєте, ви маєте право на повторне проходження 300 навчальних годин курсу. Але є одна умова. До цього ви повинні регулярно і без пропусків відвідувати заняття. А відвідування, принаймні у моєму випадку, особливо ретельно контролює як адміністрація школи, так і Jobcentr, який оплачує навчання. Нас попередили, що через пропуски можуть зменшити розмір соціальної виплати. Якщо є поважна причина – візит до лікаря чи «термін» деінде – потрібно надати лікарняний лист або довідку із підтвердженням вашого місця перебування під час занять.

 Відверто кажучи, інтеграційні курси повернули моєму життю певну структуру і динаміку, які втратилися після початку війни в Україні. А нові корисні знання дають розуміння, що ти не втрачаєш час даремно, просто очікуючи повернення додому. І як приємний бонус – впевненість в собі при спілкуванні на ринку, в магазині, кафе та з новими німецькими знайомими і друзями. Тому – рекомендую!